Штрих-код — один із найпоширеніших методів персоналізації.
Розташовані послідовно чорні смужки на білому (найчастіше) фоні містять закодовану літерно-цифрову інформацію. Прочитати її та провести обробку даних можна за допомогою сканера.
Для нанесення на пластикову картку змінних штрих-кодів використовують сублімаційний принтер, нанесення постійного штрих-коду виконується на офсетній машині.
Незважаючи на те, що найпоширенішим фоном для нанесення штрих-коду є білий, можна зустріти фон золотого, срібного і навіть червоного кольорів. Всі інші відтінки фону значно знижують якість зчитування інформації коду.
Читається звичайний лінійний штрих-код по горизонталі. Найчастіше це стандарти:
- Code39
- Code128 (UCC/EAN-128)
- Codabar, EAN
- “Interleaved 2 of 5”
- UPC (UPC-A, UPC-E)
Найменший з можливих розмір штрих-коду: ширина – 2,5 см, і висота – 1 см. Відступ від краю пластикової картки до штрих-коду повинен становити не менше 3 мм. В іншому, жорстких вимог для розташування штрих-коду на поверхні картки не існує, але, звичайно, він повинен забезпечувати можливість безперешкодного читання іншої інформації.
Наносять штрих-код на пластикову картку за допомогою сублімаційного термопринтера або шляхом офсетного друку.
Слабка сторона штрих-коду – відносна простота його підробки. Тому штрих-код рідко стає єдиним видом персоналізації картки, а частіше використовується в комплексі з іншими способами.